Пошук
  • plastovasichhistory

Важно, щоб наша історія мала продовження.

Яким був шлях Вашої родини до Пластової Оселі?

Я народився в Німеччині, в 1946, а в 1948 році моя родина переїхала до Канади. Через батька велику активність в Пласті, все своє дитинство я був у Пластовому оточенні.

Тато, Роман Копач (Пластовепсевдо: Слонь) долучився до Пласту в 1924 році, був у доброму знайомстві з усіма засновниками Пласту ( його виховником був Іван Чмола) і був неймовірно активним до останніх років свого життя. Навіть в свої 70-ті він продовжував таборувати та займатися виховною роботою.

Для батьків було неймовірно важливо зберегти нашу автентичність і вони докладали великих зусиль до того, щоб втримати нашу культуру та мову. (Пан Юрій дуже скромно говорить про досягнення своєї родини. Про неймовірно значиму роботу Олександри та Романа Копача можна почитати за лінком тут )

Купити наділ (льоту) на Пластовій Січі значило підтримати Пласт, і в той самий час мати щось своє. Наша льота була більша і коштувала $150, інші коштували $100. Ніхто не хотів її брати, бо то були дуже великі гроші на той час. Тато наважився і розпочав будову.

Цікаво. Розкажіть більше! В яких умовах все відбувалося? Які складнощі були? Які Ваші найяскравіші спогади про той час?

Щоб звести цю місцину, люди тяжко працювали. Оскільки швидкісної дороги (хайвею) не було, потрібно було їхати 4 години по Двійці HWY #2 від Торонто. Не всі мали автa. Домовлялися один з одним, хто їде, хто кого може з собою взяти. Інколи їхали поїздом, а тоді йшли пішки ішли з Грефтону.

Оригінально, Пластова Січ була фермою.

Стайня, хата і курник на місці теперішньої каплички – нічого більше. Все решта треба було зводити.

З озеленення був лише яблуневий сад коло хати і оце дерево, що росте на моїй парцелі (земельній ділянці) . Корови ховалися під ним від спеки, а людям нікуди було сховатися від сонця.

Телефон був один на всіх. Памятаю, що дзвонили 1 довгий, 4 коротких. Парті Лайн – не раз чути було як фермери між собою говорили один до одного: Гей, в мене теля вродилося!!!

Першими оселилися на оселі Панство Новаківські, потім Молодецькі та Велигорські, а за ними ми -родини Копач, Ординець та Сахрин.

На початкових роках на місці котеджів не було електрики, не було води. Все робилося вручну. Воду треба було носити з білого дому руками.

Teperman Wrecking розбирали старий ратуш в Гамільтоні (City Hall) і всі ті матеріали можна було купити дешевше. Наш і ваш котедж були збудовані саме з тих матеріалів.

Тато знищив своє авто, бо будівельні матеріали до котеджу на нім треба було тягати.

Він все дерево спочатку ручно різав. Самі все ставили. Звести хотілося...

З спогадів запамяталося, як Марусі Зобнів котедж перевозили. Збудували його на не правильному місці, де вулиця мала бути, от і довелося його перетягати. Треба було підставляти балки і котити туди, де він мав стояти. А для нас, дітей, то було ціле дійство. Спостерігали ціле літо з захопленням.

Чим для Вас особисто є Оселя?

Для мене оселя це Постійність.

Я тут виріс. Я знаю тут кожну доріжку і кожен куточок. Кожна частина мого життя переплітається з цим місцем. Чи то я новак, чи юнак, чи одружений, вже батько, дідо... Все моє життя споріднене з цією оселею.

Кожне моє літо проходило тут. На Оселі і в Пласті.


На початках новаки спали в хаті (Білім Домі). Дітей було багато, а місця мало. Спали по троє , один на одному в тісноті, але всі звикли до умов в переселенських таборах, мало хто жалівся. Сірі домики (лазнички) були за стайнею – там вужів купа було. Ми вночі туди зовсім не хотіли йти. Дощ як розпочнеться, всіх новаків до стайні збирали, на сіно і до гутірки! Кухня була маленька біла шопка біля стайні, а їлося на дворі.

Братчики проводили гутірки під яблунями, або в стайні.

В чому Ви думаєте полягала важливість зведення таких поселень для наших батьків?

Наші батьки опинилися в Канаді яко імігранти в зовсім іншому світі, як сьогодні. Зараз ви можете відстоювати свої права через багато інституцій, а на той час нас, українців, зовсім не сприймали в англійській спільноті – дискримінували, принижували і нічого насправді з цим не можна було зробити.

Вже навіть в мої роки, я нагадую випадок, коли мені відмовили в працевлаштуванні лише через те, що моє імя Юрій і його тяжко вимовляти. А для батьків ситуація була ще тяжчою. От вони і творили свої організації, свої поселення. Бо тут вони чулися важливими та професійними. Чулися власне такими, які вони і були – освітченими... То була реакція до виключення з інших частин суспільсьтва.

Інша річ, що вони також дуже хотіли продовжувати те, що вони розпочали в Україні.

Зберегти Украінську автентичність. Зберегти Мову. Зберегти Пласт.

Знаєте, для нас усі розмови про те, що Україна стане незалежною видавалися якимось міфом. Ми слухали батьків, але вірити в це було дуже сумнівно. Тому, коли в 1991 Незалежність проголосили, це було справжнім чудом для усіх нас.

Суспільство змінилося. Чи Ви думаєте, що потреба в таких поселеннях відмирає?

Тяжке питання. Кожна генерація має свої цілі і хоче чогось свого осягнути. Я тішуся, що молоді люди приїжджають на оселю та отримують задоволенння від перебування тут. Чи хочуть вони докладатися до успіху спільноти в цілому? Я не знаю. Проте сподіваюся, що молодь усвідомлює те, що ніщо не дається даремно і що для того, щоб оселя існувала надалі, вона потребує підтримки і мудрого підходу до власності.

Це дуже важливо усвідомити цінність та унікальність цього місця. Скажімо чи знаєте ви, що Пластова Земля сягає в озеро? Цього майже ніхто вже не має, окрім нас.

Дуже важливо втримати вартість, приватність і ідентичність оселі, а також характер і принципи на котрих все було збудоване, щоб це місце залишилось існувати для наших українських нащадків.

Ми є спільнота, котра прагне жити в розумінні та згідно з наших цінностей. Памятаєте, Пластові Закони? Пластун словний, пластун сумлінний... (Юрій перелічує усі ) Все просто. Нічого нового не потрібно вигадувати, але чомусь тепер багатьом це тяжко осягнути. За часів батьків, здається, це було легше. Вони це розуміли. Тепер той ідеал не є таким зрозумілим усім.

Еволюція?

Можливо, але потреба залишатися вірним засадам залишається. Потреба в респекті (повазі) один до одного. Потреба в людях, котрі визначають, що прийнято в спільноті, а що ні? Що є добре, а що зле? Як ми поводимось, а як – ні? Потреба в людях, котрі поважають думку інших і до котрої дослухаються.

З погляду років, як Пласт вплинув на вас?


Пласт навчив мене поваги до ближнього, витривалості, самодисципліні, лідерству, і безперечно дав мені усі потрібні навики до мого успішного професійного зросту.

Через Пласт, я навчився висловлювати себе, давати собі раду, часом навіть в дуже скрутних ситуаціях. Але, знаєте, коли вас випускають на Пробу Три Пера на якийсь острів з 3 сірниками і ви її успішно переходите, Вас вже в житті ніщо не лякає. (Юрій сміється)

Моє найкраще товариство вийшло з Пласту . Ми залишилися друзями на усе життя і завжди були поруч один одного. Я далі належу до Пластового куреня Вовкулаки, багато з нас вже має понад 70 літ, але памятаємо наші табори, не раз жартуємо про минуле.

Пласт також зростив моє усвідомлення того, що таке спільнота. Коли відбувалася ЮМПЗ 1957 мені було лише 11 років, але я памятаю своє враження: Я зустрів ДРОТА, Сірого Лева - засновників Пласту. Тоді, я памятаю, моє враженя було: “Як нас багато!” Ми не є маленька купка людей. Ми потужні!

Зріст, товариство, потужна спільнота - це мої визначники впливу Пласту.

А ще я познайомився зі своєю жінкою і подругою життя, Галею на Пластовій зустрічі в Вініпезі. Мої діти, а тепер і мої внуки - всі пластуни і всі мають якусь злуку з цією оселею.

Пласт мав величезний вплив на моє життя.

Дякуємо Вам. За Ваш час і щиру розмову!

І я дякую Вам за такий цікавий проект. Важно, щоб наша історія мала продовження.

Я не думаю, що оселю можна розглядати історично окремо від Пласту. Вони тісно повязані між собою і не могли існувати, чи розвиватися окремо один від одного. Успіх нашого майбутнього також залежить від мудрого та врівноваженого спільного існування.

Це не легко втримати баланс між українським та англійським, але ми не можемо жалітися на інших, що нам бракує ідентичності і самовартості.

Бо наприкінці дня, це є наша особиста відповідальність.


Юрій Копач ( Пластове Псевдо: Капітан)

Інтервю записав: Микола Тука

22 липня, 2020



57 перегляд
 

©2020 by Plastova Sich History. Proudly created with Wix.com